На сучасному етапі розвитку суспільства,коли нові трансформаційні процеси у світовій спільноті й зокрема у нашій державі змушують замислитись кожного свідомого громадянина над переосмисленням вже набутих та роками відшліфованих стереотипів. Таким чином постала гостра проблема реформування не тільки політичних та соціально-економічних сфер а й встановленню нових пріоритетів та вимог до системи освіти в цілому й її первинній ланці – дошкільній освіті зокрема.

Дошкільний  навчальний заклад – це складний механізм,який розвивається,шукаючи нові можливості,створюючи необхідні умови для задоволення потреб дитини,родини,суспільства,який забезпечує необхідні умови для творчої,професійної роботи педагогів,які б відповідали сучасним вимогам суспільства.Нова нормативно-правова база є реальною основою для зміни направленості роботи дитячого садка,його орієнтації на родину,як головного користувача.

В зв’язку з тим,що реформування дошкільної освіти набуває все більшої варіативності,проблема регуляції якості освіти набуває особливої актуальності. Тому сучасний дошкільний заклад повинен бути як конкурентноздібним так і мати свій престиж,а це можливо лише тоді,коли він працює в режимі постійного розвитку та творчого пошуку прогресивних технологій,методик,професійного зростання на педагогічному та управлінчинському рівнях.

Педагогічний колектив закладу вимушений обирати пріоритетне направлення своєї роботи,тобто основні освітні  послуги, згідно потреб,які висувають батьки та реальні можливості закладу – організовує додаткові послуги. 

  На сьогодні вибір направлення дошкільного закладу можливе від кожного члена колективу. В сучасних умовах педагог має бути і новатором,і пошуковцем, дуже часто треба і змінювати свої робочі звички і пріоритети і кваліфікацію. Кожен педагог намагається використовувати нестанартні форми роботи з дітьми,батьками,має можливість обрати ті методи роботи,які на його думку будуть найефективнішими і найпрогнозованішими.

  Стержнем виховання та навчання в дошкільному закладі завжди було оволодіння мовленням ,так як розвиток мовлення сприяє розвитку особистості в цілому. Оволодіння рідною мовою як засобом спілкування та пізнання є одним з важливим набуттям в дошкільному дитинстві.

  Дошкільне дитинство сприятливе для оволодіння мовленням: якщо певний рівень оволодіння мовою не є засвоєним до 5-6 років,процес його засвоєння не може бути успішним на більш пізніх  вікових етапах. Тому розвиток мовлення не може бути лише формуванням мовних навичок,як би вони не відповідали мовним нормам. Він повинен формувати у дитини свідоме оволодіння засобами рідної мови. Важливе значення має формування уявлень про звукову сторону слова. Тому мовленнєвий розвиток повинен здійснюватися в таких напрямках:

• Розвиток активного та пасивного словників;
• Звукова культура мови;
• Словотворення ;
• Розвиток зв’язного мовлення;
• Формування граматичної сторони мовлення;
• Робота з книгою;

  Всі ці напрямки взаємопов’язані і  повинні здійснюватися в усіх видах діяльності: на занятті з навчання грамоти, ознайомлення з навколишнім та художньою літературою,а також на інших видах занять,в грі,під час праці та в повсякденному житті.Проте на спеціальних заняттях розвиток мови та навчання мовленню повине бути домінуючим.

  Розвиток рідної мови у дітей – є пріоритетним у вихованні та навчанні дітей дошкільного віку. Саме цю направленість і обрав наш педагогічний колектив.

   Тож на наш погляд в інтересах мовленнєвого розвитку дитини необхідно:

• Забезпечити дітям соціально - мовленнєве середовище,яке відповідало б інтересам згідно віку,поступово розширюючи їхні соціальні зв’язки.
• Забезпечити умови, які б сприяли сенсорному розвитку.
• Створити середовище, яке б сприяло розвитку їхнього сприймання та накопичення уявлень.
• Використовувати гру як вадливий фактор в справі розвитку мови.
• Підтримувати в дітях почуття задоволення та радості від процесу навчання та спілкування.